ПДВ — податок на додану вартість, що включається до вартості товару. Насправді це виглядає так: коли покупець платить за товар, він оплачує і товар, і ПДВ. Гроші за товар продавець залишає собі, а суму податку на додану вартість віддає державі.
ПДВ настільки проник у щоденний побут як продавця, так і покупця, що ми його практично не помічаємо. Зрозуміло, доти, доки не стикаємося з бухгалтерською звітністю — там без навичок розрахунку ПДВ не обійтися.
Як з'явився ПДВ
Точна дата появи податків (загалом цього поняття), на жаль, невідома. Ми можемо припустити, що податки прийшли разом із появою концепції держави. Тут принцип простий: людина працює і не боїться за збереження свого майна, сім'ї та ремесла – це йому гарантує держава. Але за цю послугу треба платити, отут і з'являються податки.
Одним із найпоширеніших ремесел усіх часів та народів була торгівля. Звичайно, державі завжди хотілося мати свою частку від цієї прибуткової справи. Проте, торговці — народ кмітливий, тому й проходила більшість торгових угод там, де око не бачить. Із цим треба було щось робити. Перше, що спадало на думку — це перекласти податковий тягар із продавця на споживача. Брати податки з цієї категорії населення значно простіше.
Перші передумови появи ПДВ у тому вигляді, який відомий нам зараз, з'явилися в Німеччині. Надворі стояв 1919 рік, не дуже сприятлива пора для німецького промисловця Вільгельма фон Сіменса. Він тільки-но зазнав величезних збитків і виношував хитромудрий план, як усі фінансові витрати перекласти на незахищеного покупця. Так народився проект ПДВ, який, до речі, Сіменс не встиг реалізувати — багатого промисловця не стало. Але справа його, як то кажуть, продовжилася.
Відродив ідею податку на додану вартість французький фінансист Моріс Лоре. 1954 року він нагадав своєму уряду, що не потрібно «винаходити велосипед» і можна просто скористатися ідеєю Сіменса, згідно з якою кожну продану в державі річ можна обкласти податком і платити його фактично буде не продавець, а покупець.
Ідею сприйняли з ентузіазмом, але прагматичний уряд Франції підійшов до неї досить обережно: спочатку практику впровадження ПДВ реалізували в одній із французьких колоній Кот-д'Івуар. І вже після позитивного результату експерименту ПДВ було запущено у самій Франції.
Вивчаючи досвід сусідів, у тому числі у зборі податків, за Францією потягнулися сусіди, і до нашого часу схема стягнення податку на додану вартість прижилася вже у 137 країнах світу.
Цікаві факти
- У деяких країнах, наприклад, у Канаді та США, відсутній ПДВ, проте майже скрізь є податок з продажу. Справляються без ПДВ та арабські країни з багатими на природні ресурси: Оман, Кувейт, Бахрейн, Катар.
- У Німеччині аналог ПДВ введений у Саксонії ще у XVIII столітті.
- Найвищий ПДВ: в Угорщині, Данії, Норвегії, Швеції та Ісландії (варіюється від 24,5 до 27%).
- Найнижчий ПДВ: на Островах Джерсі, у Малайзії, Сінгапурі, Панамі та Домініканській Республіці (від 3 до 6 %)
- Деякі аналітики вважають ПДВ певним елементом «світової змови».
- В окремих країнах (їх понад 50) діє система tax free — повернення ПДВ при купівлі товару у спеціалізованому магазині. Система діє для нерезидентів, повернення можна одержати при виїзді з країни.
- У багатьох країнах ПДВ є системоутворюючим для бюджету держави. Так, наприклад, податкові надходження у Франції становлять понад 46% загального ВВП країни. Значна частина цієї суми реалізується рахунок податку на додану вартість.
Активне поширення податку на додану вартість країнами нашої планети — це свідчення того, що система визнана ефективною. Не завжди за розміром ПДВ ми можемо судити про економічний добробут держави, але певний зміст в затвердженій ставці ПДВ однозначно присутній.
